Вівторок, 12.12.2017, 05:39
Вітаю Вас Гість | RSS
Вхід на сайт
Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Кременчуцький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою

Стилі сімейного виховання

СТИЛІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ

Мета: ознайомити батьків зі стилями ви­ховання та можливими негативними наслід­ками при використанні того чи іншого стилю на формування особистості дитини.

Довіра і страх, впевненість і боязкість, спокій і тривога, щирість і теплота у стосун­ках - усіх цих рис особистість набуває з сім’ї. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідо­мість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Щоб дитина досягла цієї мети, вони заохочують або карають її, прагнуть бути зразком для на­слідування або несвідомо ним стають, У три­вожних матерів, наприклад, часто виростають тривожні діти. Нестриманий батько, який дратується з найменшого приводу, нерідко сам того не підозрюючи, формує схожий тип поведінки у своїй дитині.

Більшість робіт, присвячених стосункам батьків і дітей, спираються на таку типологію основних стилів сімейного виховання.

Авторитарний стиль — всі рішення при­ймають батьки, які вважають, що дитина май­же в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов'язків. В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труд­нощі.

Негативні наслідки. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують макси­мальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера.

Авторитарний стиль виховання може при­звести до відхилення у поведінці. Особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дити­ну лідером. Дитина має отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, займати призові місця на олімпіадах, вигравати спортивні зма­гання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки.

Постійне напруження спричиняє праг­нення звільнитися від цих неприємних станів за допомогою наркотичних речовин і алкоголю. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дити­на прагне замінити спілкування з батьками, вчителями на спілкування з однолітками. Лю­дина рабськи підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

Опікунський стиль виховання (гіперопіка) — прагнення батьків постійно бути поруч з дитиною, вирішувати за неї всі проблеми. Дитину оточують надмірною увагою, вона займає головне місце в сім'ї. Її здатність до самоствердження різко обмежується. За­знавши труднощів повсякденного життя, не маючи необхідних навичок їх подолати, така людина часто зазнає поразки, що спричиняє почуття невпевненості, підвищує рівень три­вожності, розвиває почуття безпорадності, комплекс неповноцінності. Можуть з'явитися відхилення у поведінці — прагнення штучно змінити психічний стан. Людина може почати вживати наркотичні речовини та алкоголь, щоб утекти від реальності, позбутися комп­лексу неповноцінності.

Поблажливий стиль виховання (лібераль­ний) — виявляється у недостатній увазі до ди­тини з боку батьків. Дитина в сім'ї належить сама собі, вона фактично не знає заборон і обмежень з боку батьків. Трапляється часті сварки, бійки між батьками, тому діти прово­дять багато часу на вулиці. Нездатність сім'ї контролювати поведінку дитини може при­звести до входження її до асоціальних груп оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійного, від­повідальної поведінки у суспільстві. Підліткам притаманне раннє вживання алкоголю чи ін­ших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан.

Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховува­ти інтереси інших людей, встановлювати стій­кі емоційні зв'язки, не готові до обмежень і відповідальності. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприй­няття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає пору­шення з емоційній сфері дитини.

Демократичний стиль виховання (автори­тетний, орієнтований на співпрацю) — батьки заохочують особистісну відповідальність і самостійність своєї дитини відповідно до її вікових можливостей.

Дитина присутня під час обговорення сімейних проблем, бере участь у прийнят­ті рішень, вислуховує та обговорює думки та поради батьків. Батьки вимагають від неї відповідальної поведінки і намагаються до­помогти дитині. З розумінням ставляться до її запитів. При цьому вони (батьки) дбають про постійне дотримання дисципліни, що формує правильну, відповідальну поведінку.

Оптимальним для сімейного виховання вважається демократичний стиль, якому при­таманний високий рівень вербального спіл­кування між дітьми і батьками; готовність батьків прийти на допомогу дітям; віра батьків в успішну самостійну діяльність дитини; адек­ватний батьківський контроль.

На процес виховання дитини негативно впливають не тільки такі індивідуальні особ­ливості батьків, як тривожність і афективність, а й домінантність, владність, бажання підкорити дітей і вимагати від них беззасте­режної слухняності; надмірна вимогливість до дитини, її можливостей.

У складних для сучасної сім'ї умовах най­більше потерпають діти. Тому слід шукати підходи до виховання дитини як індивідуаль­ності, створювати таке середовище, в якому вона активно розвиватиметься.

У цьому допоможуть деякі психолого-педагогічні рекомендації:

  1. Любіть свою дитину такою, якою вона є, а не за її досягнення та успіхи.
  2. Не порівнюйте її з іншими дітьми. Порівнюйте її з самою собою (такою, якою вона була вчора і, можливо, буде завтра).
  3. Не сваріть, а тим паче не ображайте дитину в присутності чужих людей. Пова­жайте почуття і думки дитини. На скарги з боку оточення відповідайте: «Дякую, ми вдо­ма обов'язково поговоримо на цю тему».
  4. Засуджуйте не саму дитину, а її вчи­нок,

5. Навчіть дитину розповідати про свої проблеми. Обговорюйте з нею конфліктні ситуації, які виникають з однолітками та до­рослими. Щиро цікавтеся її думкою, тільки так ви зможете сформувати в неї правильну життєву позицію.

  1. Постійно спілкуйтеся з дитиною. Не­хай вона розповість вам, як провела день. Слу­хайте уважно, ставте запитання, щоб дитина відчувала, що це вам справді цікаво.
  2. Залучайте дитину до обговорення сі­мейних проблем, вислуховуйте та обговорюй­те її думку.
  3. Не формуйте взаємини на заборонах. Завжди пояснюйте причини ваших вимог, якщо можливо, запропонуйте альтернативу. Повага до дитини зараз —фундамент шаноб­ливого ставлення до вас тепер і надалі.